Емоційне життя жіночих злочинів (за матеріалами Крайового суду Львова другої половини ХІХ — початку ХХ століття)

Запрошуємо на лекцію Іванни Черчович, що продовжує публічну серію "І буде місто…".

Ця лекція буде спробою подивитися на один з найчисельніших, за кількістю вчинених у Галичині другої половині ХІХ — початку ХХ століття, тяжких жіночих злочинів —  дітовбивство,  і на його судове представлення і покарання з перспективи історії емоції. Якщо ціллю історії емоцій є зрозуміти минуле емоцій, їхні конкретні значення в певні історичні періоди, і як ці значення еволюціонували і змінювалися для конкретних груп, спільнот, суспільств, чи цілих епох, то метою лекції буде дослідити емоційне життя галицького суду "кінця століття" у стосунку до дуже конкретного жіночого злочину — дітовбивства. З кінцем ХІХ століття історики помічають виразну зміну у суспільному ставленні до цього злочину: замість демонізації обвинувачених у ньому молодих жінок, набагато більш поширеним стало трактувати їхні вчинки результатом зламаної соціальної системи, продуктом 'хворого' суспільного ладу, заручницями якого ці жінки виявлялися. На прикладі конкретної судової справи, Іванна Черчович спробує показати як обвинувачені могли користуватися таким змінений емоційним режимом на власну користь.  

Протагоністкою розповіді стане 26-літня Марія Петришин, обвинувачувана за статтею 134 австрійського кримінального кодексу — вбивство, яке вона вчинила проти своєї доньки Анни. Унікальність її справи полягає не так в особливості кримінального профайлу — більшість підсудних за дітовбивство, так само як Марія, були найманими робітницями, найчастіше зайнятими у сфері домашніх послуг, у віці від 20 до 30 років, що жили за межею бідності — як у створюваній нею для суду власній історії, і що найголовніше — здатності переконати в ній інших. У Маріїному випадку це було завдання особливої складності. Жінка до цього обвинувачення була вже 11 разів судимою, що очевидно суттєво послаблювало її вихідні позиції. Однак, насичене кримінальне минуле конвертувалося не лише в небажані факти в біографії, а й в дуже практичний досвід — як от навик спілкування з правоохоронними органами, а відтак розуміння як функціонує кримінально процесуальна система зсередини, як виглядає судове провадження, які актори у ньому беруть участь, які чинники у суді можуть впливати на прийняття рішень тощо. Всі ці знання Марія не лише накопичила, а й зуміла вигідно для себе застосувати, наполігши, аби її справу перенесли з повітового суду у Раві Руській (місті, де вона вчинила злочин і була впіймана) до Львова, і розглянули при найближчій каденції Суду присяжних — інституції, що мала славу дуже лояльного, особливо до молодих дітовбивць, органу судочинства. 

Зображення

Верхнє: зображення суду над жінкою у журналі "Хвіля"/ Chwila: tygodnik ilustrowany. Lwów, 1907, nr 13