Коли політика вийшла на вулицю

Запрошуємо на лекцію Назара Кіся, що відбудеться в рамках серії про модерні досвіди "І буде місто…", а також презентуватиме напрацювання ширшого дослідницького проєкту "Місто як сцена".

Протягом ХІХ століття у Європі в процесі демократизації зароджувалось нове явище — масова політика. Політика все більше виходила з урядових кабінетів та залів парламентів на вулиці та площі міст, а збори у приміщеннях різних товариств поступово замінювали відкриті вуличні демонстрації.

Будучи політичним центром австрійської Галичини, Львів не став тут винятком. У місті діяли такі ключові інституції як сейм, намісництво та університет. Тут зосереджувалися політичні і національні протистояння. "Королівське столичне місто" коронного краю імперії вважалося водночас і "столицею найвільнішої частини Польщі", і давньою "столицею руського князя Лева".

Австро-Угорщина кінця ХІХ – початку ХХ століття — це монархія, в якій існувала конкуренція політичних партій та національних проєктів. Ця конкуренція стала можливою після впровадження конституції 1867 року та подальших ліберальних реформ. Вони запозичували практики політичної мобілізації з Західної Європи, а звичні релігійні та імперські публічні ритуали адаптовували до нових потреб модерної масової політики.

За час автономії "вулиця" стала значним фактором політичного життя. Важливим стало не лише те, скільки виборців проголосує за конкретного політика, а й скільки людей цей конкретний політик може вивести на мітинг чи демонстрацію. Чим радикальнішими ставали вимоги "вулиці", тим радикальніші заяви повинні були робити політики.

У своїй лекції дослідник простежить, як ця взаємна радикалізація, яку підштовхувала політична конкуренція, врешті вилилася в мілітаризацію молодіжних товариств і "готовність до боротьби", яку декларували практично всі громадські об'єднання — від партій до професійних клубів.

Дослідниця Центру міської історії Роксоляна Головата промодерує подію.

Зображення

Верхнє: Narodowa Archiwum Cyfrowe / nac.gov.pl