Винайдення, відкриття чи творення Коломиї?

Запрошуємо на лекцію Івана Монолатія, що продовжує публічну серію "І буде місто…".

Коломия завжди була дуже своєрідним містом, яке витворило власні моделі співіснування/співзалежності різних етносів та релігій. Якщо про часи XIII–XVIII століття говорять як про винайдення, про ХІХ – початок XX століття – як про відкриття (або народження модерного міста), а про 1918–1919 роки – як про творення Коломиї (чи Коломий?), то в чому ж криється її принада як власне "вже не села, але ще не міста" у середині ХІХ, і "вже міста" на початку XX століття? 

Різноманітні сюжети міської історії – чорно-білі та кольорові – по різному дають відповідь на це всеохопне запитання. Коли ж дійшло до розуміння Коломиї як власне міста українців, або може, до цього у досліджуваному хронотопі не дійшло? Як розуміти "довге" коломийське ХІХ століття – як закономірний розвиток у рамках Габсбурзької монархії чи міський автономізм з його специфічними громадськими інститутами (церковні братства, аматорський театр, шкільництво, видавнича справа, політичний активізм тощо). Чи ж Коломия надалі залишалася реальною "торговицею", де Схід і Захід подавали одне одному руки, і малим образом великої Галичини (Л. фон Захер-Мазох), а чи, можливо, містом, в якому "українець з Коломиї міг легше порозумітися з поляком з Ряшева, ніж із росіянином з Воронежа"?

У своїй лекції дослідник зверне увагу, що запропоновані трактування вимірів Коломиї кінця ХІХ – початку XX століть взаємодіють, перехрещуючись у компромісах і конфліктах у міському соціумі. Вони творять логічну тріаду взаємин людності міста, що народжується саме у цей час, увиразнюючи ситуацію "потрійного" (русини/українці – євреї – поляки) або "почвірного" (русини/українці – євреї – поляки – німці) міського осередку Галицького Підгір’я. Головна ідея лекції – народження русько-української Коломиї, творення спільноти містян, зорієнтованої на кшталтування україномовної національної ідентичності. Серед інших дослідницьких питань – чому національні спільноти міста залишилися "герметичними" у своїй взаємодії з "іншими", і чому маємо поодинокі приклади буття "своїми" у спільнотах "чужих"? До чого тут коломийські поляки, євреї, німці та болгари? Коли і чому майже кожна з міських спільнот стала на стежку етнічної ексклюзивності, почасти спровокувавши міжетнічні непорозуміння містян у місті, яке ніколи не було моноетнічним аж до трагедії Шоа? Чого сьогодні бракує Коломиї, щоб бути містом відкритим до мультиетнічності та дієвих практик пам'ятання?