Як ми говоримо про те, про що голосно мовчимо?

Запрошуємо на публічну розмову, що відбудеться у межах публічної програми "З місця на місце: історії з розпорошених архівів".

Між нами та Другою світовою війною є більше ніж три покоління, багато книг, фільмів та свідчень, але все ще залишаються теми, про які знаємо мало. Розповіді про війну стали у повоєнні десятиліття місцем для радянської політики пам'яті та простором протистояння у Холодній війні, викреслюючи або викривлюючи чимало досвідів. Після 1991 року ми дізналися більше про довоєнний світ, проте увага була зосереджена на пошуках термінових наративів для розуміння себе. Сьогодні є нова терміновість життя, яка вчить, що важливі розмови — щирі, прямі й відверті, а мовчання та непроговореності поглиблюють розриви в суспільстві, якому життєво необхідно спілкуватися. 

Одним із етапів повернення справедливості стало відновлення знання про хронологію Другої світової війни. У бажанні відсунути 1941 рік з'явилася небезпека затерти інше його значення: початок Голокосту на території сучасної України. Ще одним "відсутнім присутнім" є історія ґетто та місць масових вбивств. Хоча дослідження Голокосту активно розвиваються, співтворяться проєкти та повертаються знання — досі нелегко говорити про геноцид публічно. Незручна в розмові, зокрема, тема траєкторій складних персональних виборів.

Випадок Львова ілюструє, як певні досвіди та простори занедбуються в історичній пам'яті не тому, що вони незначущі, а тому, що випали з історіографічних рамок. Ці межі визначили здебільшого повоєнні політичні кордони, а також центри й периферії уваги в межах національно сформованих дискурсів. Іншими словами, наративи Голокосту в Польщі більше зосереджувалися на містах у межах кордонів після 1945 року (таких, як Варшава чи Лодзь), тоді як в Україні — на Бабиному Яру в Києві, який уособлює тисячі ярів та історію Голокосту від куль. Із цим постають важливі питання: як і чому деякі місця залишаються поза увагою й досі? Як ми можемо розширити наш погляд, щоб охопити перспективи та місця, які традиційно були маргіналізовані? 

У цій дискусії ми запрошуємо приглянутися до "розмови". Коли вона стає можливою? Як і хто її розпочинає, підхоплює чи стишує? Чиї голоси є більш чутними, а в які треба вслухатися? Як голоси будують стіни чи, навпаки, містки порозуміння? У своїх рефлексіях дослідники-практики спиратимуться на академічні дослідження, усноісторичні проєкти та комеморативні практики, розмови з тими, хто є на місці, і тими, хто повертається.

Подія відбудеться в межах публічної програми та виставки "З місця на місце: історії з розпорошених архівів", що є частиною проєкту "REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину". Проєкт "REHERIT 2.0" реалізується Центром міської історії та Центром "Регіональний розвиток" Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Публічна програма та виставка були створені за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її наповнення є винятковою відповідальністю партнерів проєкту "REHERIT 2.0" і не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.

Зображення

Верхнє: синагога "Золота роза" у Львові, фото Юзефа Косьчєша Яворскі / колекція Ігоря Котлобулатова / Міський медіаархів Центру міської історії