Пересічна радянська людина: в пошуках слів для правильної біографії

Пересічна радянська людина: в пошуках слів для правильної біографії

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

Олена Стяжкіна

Донецький національний університет

21 червня 2015

Центр міської історії, Львів

Уже на початку 1920-их років звичайному провінційному мешканцю стало зрозуміло, що розмовляти з державою потрібно її ж словами. Це розуміння залишилося з радянськими людьми на всі роки існування СРСР. Воно породило "бюрократичне письмо" і навички "включати" правильну мову в потрібних місцях – на партійних, комсомольських, зборах, урочистих засіданнях, у скаргах, анонімках, й найбільш виразно – у автобіографіях.

Автобіографія як бюрократичний жанр, що його мали освоїти всі, є надбанням модерну. Радянське суспільство було варіацією модерну, в якому "створення нової людини" проголошувалось як одне з важливих соціальних завдань. Ознакою "нової людини", її документом, "перепусткою" та голосом ставала автобіографія. Практики створення "правильної біографії", до яких вдались люди, означали згоду на участь у радянському експерименті та готовність відмовитись від тих сторінок власного життя, які могли здаватися неправильними чи небезпечними. Для певної категорії людей гра з власною біографією не припинилась і після розпаду СРСР, а навички її підлаштування під "поточний момент" залишились прийнятною соціальною практикою.

Чому та як люди зголошувались на конструювання біографій? Які бажані автобіографічні акценти з’являлись у різні періоди існування СРСР? Як готовність грати у "зміни" біографій впливала на формування механізмів самоідентифікації мешканців Донбасу? На ці та інші питання давала відповідь лекція Олени Стяжкіної.

post picture

Олена Стяжкіна

докторка історичних наук, професорка кафедри історії слов'ян Донецького національного університету. Головна редакторка збірника "Нові сторінки історії Донбасу", членкиня редакційної колегії часопису "Історичні і політологічні дослідження", членкиня Української асоціації дослідників жіночої історії та Української асоціації усної історії. Зараз проживає у Києві, працює в Донецькому університеті, який перенесено до Вінниці. Авторка монографій "Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття" (2002), "Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови" (2013).