Між телебаченням "Heimat" та "Fatherland": Медіювання землі, розгортання медіа в Радянській Україні, 1957-1989 рр.
Др. Богдан Шумилович
З кінця 1950-х років і до розпаду Радянського Союзу радянські медіа створювали нові хвилі та способи уяви: від локальних до національних та наднаціональних. В різних регіонах кожної республіки та в самих республіках Радянського Союзу медіа допомагали формувати та балансувати специфіку регіонів з більш універсальним почуттям приналежності до радянської держави та спільноти.
Визначений терміном "медіапростір", набір інституцій, практик, технологій, ідеологій та акторів, розвиваючись, створював медіаконтент, символи та наративи за допомогою каналів розподілу, таких як радіостанції, радіоприймачі та телебачення. Радянський медіапростір був не лише, як стверджують деякі дослідники, національним "простором", але й також наднаціональним, транснаціональним і дуже гібридизованим.
Ідея телебачення "Heimat" стосується регіональної трансляції, яке було створено в СРСР ще до появи республіканських (національних) медіасистем. “Fatherland” ж телебачення, з іншого боку, пов'язане з загальносоюзним Центральним телебаченням, яке прагнуло розробити програми для нової нації – радянського народу. Отож, медіа в СРСР зазвичай мало тристоронній формат, який поєднував центральне телебачення, республіканське радіомовлення та регіональне медіа. Дослідники, які зосереджуються на радянському центральному телебаченні зі штаб-квартирою в Москві, часто втрачають цілісний образ ширшого радянського медіапростору та його культурних впливів. Регіональні медіа наслідували, оскаржували, копіювали або неправильно розуміли програмну політику та естетику радянського центрального телебачення. Через концепцію "комунікативної розваги" цей проєкт показує, як радянське регіональне або республіканське телебачення надавало основний механізм, за допомогою якого місцеві культурні середовища могли комунікувати зі своїм "колективним Я".
Цей проєкт досліджує, як нові технології, жанри та форми популярної медіакультури сприяли формуванню нових почуттів приналежності та спільноти в Радянській Україні, другій за величиною радянській республіці. Він ставить питання, які порушують дихотомію радянської модернізації та національного спротиву: як телебачення сформувало нову публічну сферу в радянському суспільстві? Як загальноєвропейський поворот до народного відродження у 1970-х роках свідчить про кризу урбанізму? Як радянське телебачення інтегрувало уяву людей із західних периферій, "здобуту" Радянським Союзом у результаті Другої світової війни? Як традиційні культурні практики увійшли в сучасні інституції, такі як телебачення і радіо? Яким був зв'язок між місцевим і центральним з точки зору інституцій, людей і контенту? Як місцеве медіа створювало відчуття справжньої популярної культури радянської України, і якою була їхня роль у формуванні нової національної уяви?
Дослідницький проєкт був розроблений як докторська дисертація, яка була захищена у 2020 році в Інституті Європейського університету у Флоренції (Італія), і наразі перебуває в процесі оформлення у вигляді книги. Дослідження ґрунтується на колекції львівського телебачення Міського медіаархіву Центру міської історії, а також на колекціях різних архівних установ та приватних збірках.
Зображення:
Верхнє: усередині універмагу, 1970-і - 1980-і / Краєзнавчий музей міста Славутича і Чорнобильської АЕС / Міський медіаархів Центру міської історії
