Історії війни: Театр на передовій соціалізму, 1940-2010-ті роки
Др. Мейгіл Фавлер
На відміну від істориків Холодної війни, які зосереджуються на культурі як зброї м’якої сили у війні із Заходом, цей проєкт досліджує мистецтво, яке створене спеціально для тих солдатів, які борються із самою війною: солдатів, які охороняють кордон у військових частинах, новобранців, які захищають соціалізм за кордоном, або офіцерів, яким доручено створити військову присутність у цивільному міському ландшафті. Питання, яке порушує цей проєкт, полягає у тому, як Радянський Союз розважав своїх солдатів, і як ці військові розваги формували великий повоєнний театральний простір. Але передусім цей проєкт – про здатність театру створювати наративи, які формують те, як суспільство пам'ятає, забуває і справляється з травмою війни.
Фокусом проєкту є театр на передовій радянського соціалізму: "Російський драматичний театр Прикарпатського військового округу". Цей округ, названий ПрикВО (Прикарпатський військовий округ), був одним із найбільших військових округів у Радянському Союзі, а також місцем, де радянська влада підкоряла хаотичні прикордонні території Радянської України, наново здобуті в результаті війни. Театр цього округу виріс з театру Київського військового округу, який під час Другої світової війни став фронтовою трупою, а згодом був переданий до Одеського військового округу. З метою підтримки російськомовної культури в україномовній Західній Україні, у 1954 році цей театр, який до того ж був улюбленим проєктом члена Політбюро Микити Хрущова, переїхав до Львова, де він залишався єдиним російськомовним театром у місті аж до розпаду СРСР у 1991 році. Через історію цього театру, його артистів, воєначальників, публіки та міста на передовій соціалізму, в якому він працював, "Історії війни" показують, як історії, які ми розповідаємо про війну і які ми замовчуємо, розповідають нам про нас самих.
Утім, цей проєкт також звертає увагу на важливість місця. Попри те, що ПрикВО, як театр, що підпорядковувався Міністерству оборони, а не Міністерству культури, належав до загальнорадянської культурної інфраструктури, він до останнього був львівським театром; його артисти, менеджери та авдиторія були повністю залучені в локальні культурні та політичні інфраструктури. Власне, артисти ПрикВО та їхня діяльність в регіоні сприяли формуванню уявлення про Львів як про великий культурний центр Радянської України, і не тільки. ПрикВО показує, як більші радянські історії та інфраструктури формувалися під впливом локальних досвідів та акторів.
Крім того, ПрикВО сприяє зрушенню нашого розуміння театру: від театру як сцени до театру як ситуації, в якій глядачі є творчими агентами. Специфіка регіону, сформованого імперіями, війнами та окупаціями, неминуче впливала на значення цих історій, які розповідалися серед широкої аудиторії, і навіть серед самих митців. Цей проєкт досліджує, як театр у цьому різноманітному ландшафті воєнного досвіду став засобом, що допоміг людям зрозуміти травму війни. Насамкінець, коли ПрикВО розпався наприкінці Радянського Союзу, театр у цій будівлі продовжував існувати. Хоч і сучасний "Театр Лесі", можливо, різниться від ПрикВО, але історії, які він розповідає, все ще розкривають труднощі сучасної України.
"Історії війни" спирається на серію усних історій про "Театри Львова після 1945 року" з колекції Міського медіаархіву, а також на інші колекції місцевих та українських інституцій. Проєкт був профінансований дослідницьким грантом Програми імені Фулбрайта у 2019-2020 роках і має на меті підготувати серію статей та книгу.
Зображення
Верхнє: колекція "Театри Львова 1945-1991" / Міський медіаархів Центру міської історії
