Кіноаматорство: історії візуальних режимів та практик творення

Кіноаматорство: історії візуальних режимів та практик творення

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

10-12.2021

Кіноаматорство – явище, безпосередньо пов'язане з технологією малоформатної зйомки. Його витоки сягають кінця ХІХ століття, однак масового характеру воно набуло в середині та другій половині ХХ. Кінозйомка для багатьох стала засобом творчої реалізації, інструментом пам'яті і фіксування важливих подій у житті, а також нагодою для проведення дозвілля та взаємодії між людьми. Кілометри плівок, відзняті кіноаматорами, досі залишаються непереглянутими через занепад технології та приватний характер зйомок. Спадщина кіноаматорів – це масштабний пласт візуальних джерел, які свідчать про минуле з перспективи особистого погляду людини. 

Кіноаматора та його творчість можна розглядати з різних перспектив. Можна дивитися на цей феномен з перспективи академічних метафор, як от ''людина з кіноапаратом'', ''кінолюбитель'' чи "кіноаматор''. З іншого боку, історично техніка і медіа зазвичай конструюють новий тип мислення, і тому кіноапарат і вузька плівка – це також проблема філософської епістемології, або того, як ми розуміємо те, що бачимо за посередництвом певних медіа. Як людина візуально мислить час, історію, родинні стосунки?

Кіноаматор – це також історія того, як соціально функціонує кінокамера, яка не призначена для зйомок ''справжніх'' фільмів, як влада відображається у такій практиці приватної візуальності. Кіноапарат не був дешевим задоволенням, і тому кіноаматорство слугувало способом соціального розрізнення – усе ж таки людина з таким апаратом мала особливий статус і можливості ніж більшість людей без камери. Кожне медіа має свій культурний та соціальний статус в тій чи іншій групі. Що означало мати можливість відзняти день народження чи свою мандрівку на море? Як функціонували такі плівки? Кому їх показували? Чи цими записами хвалились чи тримали у формі сімейних ''протезів'' пам'яті?

Поза цими важливими питаннями, дослідники можуть дивитися на інтермедіальний діалог – вивчати, як кіноаматори наслідували кіно-режисерів, як художники намагалися подолати візуальні стереотипи. Жанри завжди мали значення і відігравали важливу соціальну, а не лише естетичну функцію. Чи уявляв себе аматор режисером? Чи хотів любитель створити сцену переслідування, кохання, краси? Чи можна було зробити ''приватний'' шпигунський фільм? Відповіді на ці питання ми спробували віднайти у циклі відеолекцій "Кіноаматорство: історії візуальних режимів та практик творення":

  • Ірина Склокіна "Як вивчати аматорське кіно"
  • Олег Чорний "Кінолюбителі, кіноклуби та професіонали"
  • Олександр Маханець "Кіноаматорство між політикою та технологією"
  • Анна Онуфрієнко "Звук у аматорському кіно"
  • Юлія Коваленко "Культурний феномен аматорського кіно"

Команда

  • куратори програми: Богдан Шумилович, Вікторія Панас
  • комунікаційний супровід: Вікторія Панас, Мар'яна Мазурак
  • камера, монтаж: Богдан Ємець, Антон Ткачук
  • дизайн: Олександра Давиденко

Відеолекторій створений у межах проєкту "Суспільство з кіноапаратом: історії візуальних режимів та практик творення в Україні" за підтримки Українського культурного фонду.

  • img

  • img

Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою автора.