"Пошуки дому" у повоєнному Львові. Досвід Підзамче, 1944-1960

Центр міської історії Центрально-Східної Європи разом з Центром Європейських досліджень (Лунд, Швеція) та у співпраці з музеєм "Територія терору" із лютого до грудня 2012 року проводив дослідницький проект "Пошуки дому" у повоєнному Львові. Досвід Підзамче, 1944-1960".

Мета проекту – висвітлити одну з найважливіших сторінок історії сучасного Львова – перетворення польського прикордонного міста Lwόw та німецького окупованого міста Lemberg на радянський український Львів. Травматичний та суперечливий досвід радикальної трансформації міста новою владою було представлено у історіях різних людей, що розпочали своє нове повоєнне життя у львівському районі Підзамче. На основі зібраних матеріалів Центр міської історії підготував тематичну виставку "Пошуки дому у повоєнному Львові. Досвід Підзамче".

Дослідження проводилось в рамках програми "Історична майстерня Європа", фінансується німецьким Федеральним фондом "Пам’ять, відповідальність, майбутнє" та координується Інститутом прикладної історії у Франкфурті на Одрі та Європейським університетом Віадріна.

В роки війни населення Львова радикально змінилося – тисячі людей залишили місто, тисячі були знищені, багато також, навпаки, прибули з інших міст та регіонів. Незворотні наслідки принесла німецька окупаційна політика, зокрема, план "остаточного вирішення єврейського питання" який означав масове вбивство євреїв у Львові, другої за чисельністю після поляків етнічної групи у місті. Як і в інших країнах Європи "чистки населення" продовжувалася і після війни – у формі масових депортацій та переселень. Одним з основних у побудові "післявоєнних" національних держав став принцип етнічної однорідності населення.

У радикальних формах таку політику здійснював Радянський Союз. Результатом "упорядкування" його західних кордонів стали депортації сотень тисяч поляків, українців, білорусів, литовців, латвійців та естонців. Приєднання та "радянізацію" нових західних територій мали забезпечувати перевірені та досвідчені кадри із "старих" територій радянської держави у кордонах до 1939 року.

Сьогодні, коли ідеологізація історії Східної/Західної Європи в контексті "холодної війни" змінилася "боротьбою пам’ятей", практично всі теми українського минулого знову набули політичного "заряду". Включення Львова та Галичини у склад радянської України – одна з таких "гарячих" та суперечливих тем, які по різному сприймаються як в Україні, так і поза її межами. Пошуки пост-радянської ідентичності українських громадян залежать від відповідей на принципові історичні питання. Зокрема, і такі: чим є завершення Другої світової війни для Львова – окупацією чи визволенням? Початком відбудови чи продовженням занепаду, який розпочався війною? І на рівні щоденного життя: Як мешканці повоєнного Львова надавали сенсу тому, що вони опинилися у цьому місті і це місто опинилося у радянській державі?

Аби уникнути політизації історичного досвіду та розуміння змін на рівні досвіду окремих лідей, дослідження зосереджується на темі, яка об’єднує усіх "нових" мешканців повоєнного Львова – обживання, "одомашнення" міського простору. Адже, незалежно від того, які ці події пам’ятають сьогодні, тогочасні львів’яни переймалися насамперед конкретними повсякденними питаннями – як знайти житло, як його облаштувати, як перетворити його на дім?

Звичайно, політичні, ідеологічні, соціальні реалії тих років сильно впливали і на творення побуту. "Пошуки дому" відбувалися на тлі різних процесів, які ще й сьогодні не отримали однозначного осмислення – індустріалізації, "радянізації", втрати старих і творення нових політичних та суспільних норм, нових міжлюдських зв’язків, нового бачення світу.

Практично всі вживалися у Львів "з нуля". Стратегії та практики творення колективних чи особистих смислів "приналежності" до Львова були найрізноманітніші. Хтось уявляв себе мешканцем "цілини", яку слід освоювати; хтось пробував ідентифікуватися з довоєнними мешканцями Львова та їхньою культурою; хтось просто намагався жити, не важливо у якому місті; хтось жив серед привидів минулого; хтось вдивлявся у контури майбутнього міста.

Район Підзамче є особливо цікавим для дослідження. Саме тут в роки війни відбулися травматичні події Голокосту, що спричинило величезну розірваність між старими та новими мешканцями. Згодом, саме тут зосередилося будівництво зразкового радянського індустріального району. Умовно проект зосереджується на кількох групах повоєнних поселенців, типових для Підзамче: демобілізованих солдатах, робітниках заводів – переселенцях з сіл, етнічних українцях, переселених з Польщі.

Отож проект ставив за мету "схопити" досвід повоєнної трансформації одного з районів Львова на перетині ідеології та побуту, людського та політичного, старого та нового, пам’ятання та забування. Для цього були використані різні методи та підходи. Насамперед, метод "усної історії". Було опитано людей, які оселялися у Львові в повоєнний час – з 1944 по 1960 рр. Також, історії "підзамчан" та контекст, в якому вони жили, вивчалися на архівних матеріалах. Окрема частина проекту – відновлення ключових наративів "радянізації" Львова на основі аналізу тогочасних путівників, кінохронік, пропагандистських брошур. Результати проекту були презентовані на публічних семінарах, у наукових статтях та у формі тематичної виставки.
Контактна інформація учасників проекту:

Андрій Бондаренко a.bondarenko@lvivcenter.org
Бо Ларссонbo@planochbyggnadskonst.se
Елеонора Нарвеліус Eleonora.Narvselius@slav.lu.se
Людмила Левченюк liuliu.ua@gmail.com
Софія Дяк s.dyak@lvivcenter.org
Богдан Шумилович b.shumylovych@lvivcenter.org