Проєкти документування війни

Повномасштабне вторгнення росії в Україну почалося уранці 24 лютого. Кожна людина пережила цей і наступні моменти у свій спосіб. Ми усі дізналися, що таке шок від вторгнення, як мобілізуватися для спротиву, і що слід робити під час бомбардування. Нам усім довелося подбати про своїх близьких, допомагати незнайомцям, евакуюватися і волонтерити з перевезеннями, продуктами і медикаментами. Усі ці досвіди проявилися у різних формах: фотографуванні, записуванні роздумів, обговоренні наших почуттів і емоцій з іншими, відстеженні новин, подій з фронту і сигналів повітряної тривоги. Ситуація настільки стрімко змінюється, а усе пережите настільки плинне і ризикує бути втраченим, що ми, як наукова історична установа, вирішили зафіксувати цей момент, адже це дуже важливо. Ми задіяли наші уміння і експертність, щоб задокументувати такий досвід як історичні та/або юридичні свідчення, а також як спосіб протистояти вторгненню.

УСНІ СВІДЧЕННЯ
Спільно з командою партнерів з різних країн ми стали проводити інтерв’ю з людьми, проводити інтерв'ю з людьми, яким вимушено довелося переїхати через російське вторгнення в Україну, і з тими, хто їм допомагає в Україні та в інших, особливо сусідніх, країнах. Ми також фіксуємо розповіді волонтерів та тих, хто став на захист України у різних сферах. Разом ми створимо колекцію, яка допоможе розповісти історію про наші буремні часи. Повна колекція буде доступна в Міському медіа архіві Центру міської історії у Львові, за підтримки Центру сучасної і цифрової історії Люксембурзького університету. А національні керівники проекту також на місцях архівують зібрані інтерв’ю у своїх країнах. Ми розглядаємо це як нагоду поспілкуватися з людьми, аби задокументувати момент, а також як партнерство для співпраці з людьми, які таке пережили. Підхід сторітелінгу допомагає тут надати можливість для висловлення. Дещо згодом ми плануємо ще раз поспілкуватися з цими людьми, щоб послухати про їх наступний досвід і пізніші міркування про сьогоднішні події. Водночас, люди у будь-який момент можуть відкликати згоду на зберігання записів своїх розмов в архіві. У рамках цієї програми ми рефлексуємо про свій особистий досвід і як інтерв’юери, і як свідки. Під час проекту також доступна постійна психологічна підтримка.

ВІЗУАЛЬНЕ ДОКУМЕНТУВАННЯ

У рамках документування, яке проводить Центр міської історії, коли ми фіксуємо свідчення з російсько-української війни, Міський медіа архів запустив проект збереження візуальної документації. З першого дня війни офіційні урядові канали комунікації і соцмережі постили фотографії і відео про хід подій, які також показували досвіди війни. Ці матеріали згодом знадобляться як докази війни у злочинах, скоєних рф. До того ж, фото і відео потрібно зберегти як матеріали для досліджень, адже вони показують різні точки зору на війну. Вони фіксують зміни у повсякденному житті, допомагають нам побачити міський простір, який до того ніколи не використовувався, показують появу нових практик.

Ми співпрацюємо з фотографами, фотожурналістами і з фізичними особами, які готові ділитися своїми матеріалами. Проект унаочнює етичні і правові аспекти, пов’язані зі збором і оприлюдненням чутливих матеріалів. Саме тому у рамках проекту відбуваються відкриті консультації з нашими колегами з Europeana, Euscreen, і з Centrum Cyfrowe.

ЩОДЕННИКИ ВІЙНИ

Ми також запустили щоденники війни – група українських студентів документує та аналізує свій досвід під час вторгнення з історичної, психо-соціальної, культурної і критичної точок зору. Кістяк матеріалів складається з мультимедійних записів досвідів війни, які зараз створюються і збираються у Центрі міської історії та Українському католицькому університеті (Львів). Долучилися близько 60 студентів, отримуючи наукове і психологічне менторство. Матеріал включає різноманітні наративи і нерозповідні форми, такі як щоденники війни, зафіксовані у цифровій і нецифровій формах, фотографії, малюнки, короткі відеоролики, голосові і музичні записи. Документування цих багатожанрових і мультимедійних щоденників війни супроводжується регулярними тематичними онлайн-зустрічами (наприелад, тема «пошук притулку»). Відтак, забезпечення збереження цих досвідів, щоб їх не поглинули процеси забування, тісно пов’язане із визнанням їх джерелами знань у суспільній критиці війни і поза нею.

АРХІВУВАННЯ ТЕЛЕГРАМУ ВІЙНИ

Телеграм став однією із найпоширеніших соцмереж в Україні від початку війни. На сьогодні це найнасиченіший простір для комунікації. Він охоплює усі сфери гуманітарного і військового напрямку. Він відрізняється від інших соцмереж чи новинних ресурсів, і звісно, від офіційних комунікаційних майданчиків. Там є чати і канали, які допомагають координувати притулок у нашій інституції, водії і волонтери можуть спілкуватися між собою в чаті про евакуацію і тимчасове житло та постити оголошення про загублених людей. На цих каналах також активно поширюють висвітлення у ЗМІ і офіційні заяви. Отже, у Телеграмі щодня тривають фактичні воєнні дії. Воєнні позиції ворога, дезінформація, пропаганда, злив даних і DDoS атаки на вебсайти критичної інфраструктури – усе це там відображається. Фіксація частини цього потоку дозволяє нам документувати медіа ландшафт сучасної війни.

Зображення

Верхнє: Волонтери готують їжу біля залізничного вокзалу у Львові / Катя Москалюк