Die Ungleichzeitigkeit des Gleichzeitigen: Не так давно, коли закінчився вік невинності і все було можливо

Марсі Шор

Єльський університет / Інститут наук про людину, Відень

12 квітня 2019 / 18.00

Велика сесійна зала Львівської міської ради, пл. Ринок 1

Для габсбурзького письменника Штефана Цвайга Перша світова війна назавжди поклала край "епосі невинності": після неї не можна було більше мандрувати без паспорта. І це ще не все: тепер без паспорта тебе навіть за людину не вважали. Суспільний розлам був жорстоким і незворотнім. Тоді ніхто не знав, що вже незабаром прийде ще жорстокіша війна.

Те, що ми сьогодні ретроспективно називаємо "міжвоєнними роками", з’явилося через два збіги обставин: якби 28 червня 1914 р. куля дев’ятнадцятирічного Гаврила Принципа не влучила у Франца Фердинанда, якби у квітні 1917 р. щось пустило під відкіс опломбований німецький вагон і Ленін не приїхав би до Петрограду. . . то усе двадцяте століття склалося б зовсім по-іншому. Ці два моменти Augenblicke—моменти hasard objectif, об‘єктивного шансу, як люблять казати сюрреалісти — розпалили запаморочливе полум’я: світ охопила пожежа. Чотири давні імперії – Османська, Німецька, Габсбурзька і Царська Росія – впали. Усі старі правила більше не діяли. А які нові правила – чи якими вони будуть – ніхто ще не знав.

"О, брати мої, чи я жорстокий?" питав Ніцшеанський Заратустра. "Але я кажу: те, що падає, треба ще підштовхнути. Все сьогодні розпадається і загниває: хто би це перевіряв? Але я – я навіть хочу все це лише підштовхнути". Коли Ніцше писав ці рядки у 1880-х роках, вони, мабуть, ще звучали передчасно. Через декілька десятиліть вони стали unheimlich - страшними, настільки добре вони передають Zeitgeist – дух часу. Бог помер, і все стало можливим. "Я почуваю себе без меж," - писав український поет-футурист Михайло Семенко. Це було у 1918 р., коли на сході Європи Перша світова війна ще не зовсім закінчилася. Семенко був поетом, футуристом, який належав до авангарду, що рубав зв’язки між словом і об’єктом, означенням і означуваним. Дадаїзм матеріалізував випадок. Митці розвертали зв’язок між життям і мистецтвом: мистецтво більше не було дзеркалом, а швидше молотом. Література більше не зображала світ, тепер вона його перетворювала. Німецький художник-сюрреаліст Макс Ернст колись описав сюрреалістичний колаж як "поєднання двох реальностей, які на позір неможливо спарувати у площині, що вочевидь їм не підходить". Ернстовий опис міг стосуватися тих років між двома війнами загалом: націоналізм і інтернаціоналізм; фашизм і більшовизм; праві й ліві; роздробленість і цілісність; прозорість і затаювання; нігілізм і ідеалізм; катастрофізм і утопізм; детермінізм і випадок; індивідуалізм і колективізм; раціоналізм і ірраціоналізм; Ерос і Танатос — усе це було присутнє у надмірі, і у крайніх проявах. Середина – обґрунтованість, поміркованість – "розчинилася у повітрі".

Під час лекції відбудеться презентація українського перекладу праці Людвіка Флєка "Як постає та розвивається науковий факт" (Видавництво "Книги 21", Чернівці) за участі перекладачки Стефанії Пташник.

Мова лекції - англійська, з синхронним перекладом на українську.