Університет: чинник стабільності чи неспокою міста?

Університет: чинник стабільності чи неспокою міста?

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

Володимир Маслійчук, Мар’ян Мудрий

28 травня 2013

Центр міської історії, Львів

На семінарі обговорювалися роль Університету в періоди суспільних і політичних зламів. На прикладі Львівського і Харківського університетів кінця XIX – першої третини ХХ століття йшлося, насамперед, про роль Університету в ідеологічній та організаційній підготовці (національної) революції, про проблему відношення Університету та влади (імперської – національної, "чужої" – "своєї").

Роль університетів завжди виходила далеко поза межі чисто освітніх завдань. Це зумовлювалося самою природою університетських осередків, адже вони були витвором інтелектуального (у широкому розумінні) потенціалу народів, відображали їхню здатність до самоорганізації, впливали на розвиток суспільних ідей, оздоровлювали духовне життя. У вік модерного націоналізму з’явилося уявлення про університети як осередки, які повинні "коронувати культурні досягнення нації". Відтак учасники дискусії шукали відповідь на питання: чи участь університетських середовищ у боротьбі за політичну владу є частиною поняття "реформа", яку теоретики ідеї Університету вживали винятково в позитивній конотації, що позначає тенденцію до поступових змін, до динаміки розвитку?

Історії Львівського і Харківського університетів першої третини ХХ століття створюють для цього добру пізнавальну, зокрема порівняльну, перспективу. Тогочасний здомінований поляками Львівський університет опинився в епіцентрі українсько-польського конфлікту. Для українців-галичан ідея національного університету, розташованого саме у Львові, стала невід’ємною частиною державницької програми. Харківський університет може не в такій гострій формі, але так само на початку ХХ століття став місцем суперництва між прихильниками російської державності та українського курсу. У 1920-х роках його не обминули теж більшовицькі освітні експерименти, які полягали в спробі загалом ліквідувати університети як інституції.

Володимир Маслійчук

кандидат історичних наук, закінчив історичний факультет Харківського державного університету, дисертаційне дослідження присвячувалося козацькій старшині слобідських полків, від вивчення вищих прошарків суспільства перейшов поволі до студій нижчих верств та маргіналів. Автор більше 100 публікацій. Викладав в Харківському національному університеті ім. Василя Каразіна, в Національному університеті "Києво-Могилянська академія", очолював історичну секцію Харківського історико-філологічного товариства, був відповідальним секретарем часопису "Україна модерна". Зараз викладає Нову історію Західної Європи та Північної Америки у Східноукраїнській філії Міжнародного Соломонового університету (м.Харків), співредактор historians.in.ua.

Мар’ян Мудрий

кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету ім. І.Франка. Випускник історичного факультету цього ж університету. Наукові інтереси зосереджені в історії України ХІХ століття, історії підавстрійської Галичини та українсько-польських відносин (дисертаційне дослідження "Українсько-польські відносини у Галичині в 1867–1890 роках: політичний аспект"). Цікавиться питаннями дидактики історії.

Зображення

Верхнє: Міський медіаархів