Березіль - ПрикВО - Театр Лесі: як скласти історію ХХ століття?

Березіль - ПрикВО - Театр Лесі: як скласти історію ХХ століття?

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

18.6.2020

zoom

Запрошуємо до розмови з Др. Мейгіл Фавлер, професоркою Стетсонського університету і фулбрайтівською стипендіаткою в Україні, та Др. Софією Дяк, директоркою Центру міської історії, "Березіль - ПрикВО - Театр Лесі: як скласти історію ХХ століття?".

Театр "Березіль" стоїть в центрі розповідей про сучасний український театр і культуру.
Театр Лесі Українки – один з прикладів можливості радикальних перетворень в театральних інституціях.
Театр "ПрикВО" – великою мірою є забутою історією і мало сприймається як частина розповіді про культуру в Україні.

Ми будемо говорити про те, що пов'язує ці театри, як писати про історії і культуру ХХ століття і що це дає для розуміння та творення теперішньої культури.
Основою для розмови стане лекція-розмова, яку ми записали раніше в травні.

Розмова 18 червня відбудеться онлайн в zoom .

Травнева розмова стосувалась нової книги Др. Фавлер "Історії війни: театр на передовій соціалізму" (War Stories: Theater on the Frontlines of Socialism) про Театр ПрикВО (Театр Прикарпатського військового округу) у радянській Україні, один з семи офіційних професійних військових театрів Радянського Союзу. Ми говорили про те, як історія ПрикВО змушує нас переосмислити історію театру у Львові, в Україні, і ширше у східній Європі. У фокусі був сам театр, його становлення, золота пора, занепад, пост-радянські перетворення та його сьогоднішній (часто непомітний) спадок. Війна у цій історії займає чільне місце, а також здатність - чи то нездатність – театру розповідати правдиву історію війни. У ширшому розумінні – як взагалі можлива справжня історія війни? У ході розмови ми звертались до тем історій, які ми розповідаємо, навіщо ми про них згадуємо, і чому наші історії визначають розуміння самих себе та місця, де живемо. І нарешті, ПрикВО - це про історію Львова. Це – історія цього міста і людей, які називали його рідним для свого життя і кар’єри.

Зображення

Верхнє: фото з колекції Зінаїди Дєгтярьової, приватна колекція Богдана Козака.