Між радянською спадщиною та європейськими тенденціями: становлення системи охорони культурної спадщини у Східній Європі

Після 1991 р. Україна, Молдова і Білорусь успадкували цілу інфраструктуру й систему заходів від радянського часу, але водночас виникла потреба їхньої реорганізації відповідно до політики незалежної держави. Можна прослідкувати ці процеси на прикладі державної охорони історичних пам’яток, де увага перемістилася на національну спадщину із офіційним визнанням нерухомої спадщини меншин як частини культурного ландшафту. У той же час поганий стан частини важливих будівель, що перебували під охороною держави, та агресивна комерціалізація міського громадського простору посилили міський активізм у Кишиневі, Києві, Мінську тощо. Основною ідеєю руху було негайне втручання громадськості у захист культурної спадщини, оскільки держава не в змозі виконати свій обов’язок і забезпечити збереження нерухомої спадщини.

Презентація Анастасії Фелькер присвячена особливостям системи охорони культурної спадщини та її функціонуванні у сучасних Молдові, Україні та Білорусі, враховуючи тяглість радянської традиції, її положення й застосування.  Водночас презентація ставить східноєвропейську систему охорони культурної спадщини у контекст амбіцій європеїзації після 1991 р. через підписання міжнародних угод та прийняття законодавства. Автор ділиться роздумами про еволюцію держреєстрів культурних пам’яток у цих країнах та про політичне значення цієї еволюції й реакції на неї на різних рівнях культурного менеджменту (міжнародний, національний і місцевий).

Зображення

Верхнє: Інтер'єр костелу Бернардинів (1630)