Радянізація Західної Білорусі як чинник акультуризації переселенців з села

Др. Фелікс Акерман говорив про асиміляцію сільських мігрантів з передмість. В центрі його доповіді – відповідь на питання, чому Гродно сьогодні є російськомовним містом, а Західна Біларусь дуже відрізняється від Західної України, в чому іноді впевнені її мешканці.

Гродно виконувало своъ функції як під час війни, так і в післявоєнний час. Розташування містя на березі р. Неман на середньовічному фронті між зонами впливу Тевтоніського ордеру, на крайньому західному кордоні Київської Русі, а пізніше безпосередньо на лініі конфлікту між Річчю Посполитою та Російською імперією обумовило конфлікт в історічній перспективі. Навіть протягом ХХ столяття, подвійна присутність німецьких окупаційних режимів під час Першої та Другої світових війн пов’язувала для місцевих мешканців обидві війни в одну . Через це навіть повоєнна Польща з її новоутвореною державою спочатку змушена була докласти зусиль, щоб інтегрувати Гродно до доволі різнорідного краю і держави. Тільки після 1944 року це місто стало частиною більшої держави.

Др. Акерман, в своїй докторській дисертації порівняв обидві стратегії культурної асиміляції після юридичної, адміністративної та економічної інкорпорації. Він прийшов до висновку, що в центрі обох політик, етнічність відігравала найважливішу роль. Процес націоналізації етнічних ідентичностей, керований державою, змінив міжетнічні відносини як під час польського, так і під час радянського правління.

Друга світова війна в цьому сенсі стала кульмінацією міжетнічного розколу й проклала шлях до російської та німецької "паспортизації", адміністративно закріпивши національні ідентичностості. Це стало основою  "багатокультурності" міст, а також фундаментом для утворення білоруського міста. Цей процес ще й зараз не закінчений. У цьому сенсі, пост-катастрофічне Гродно – це історія про створення сучасного радянсько-білоруського міста на місці зруйнованого польсько-єврейського.