Регіональне телебачення та "освоєння місцевої культури", 1957-1985

Наприкінці 1950х років в Україні активно розвивалося місцеве телебачення: уряд відкривав нові телестудії, профільні міністерства прокладали нові лінії рилейних кабелів та встановлювали ретранслятори. У 1960 році в СРСР було 2.5 мільйони телеприймачів, а вже у 1965 році це була кількість телевізорів лише Радянської України. Радянські люди ставали більш освіченими, а соціалістична імперія та її периферії ставали все більше медіатизованими: СРСР перетворювався на медіа-імперію. У контексті цього розвитку радянської медіа-інфраструктури, яким був стосунок між центром союзу, національними столицями та регіонами? Чи мали регіональні студії автономію, чи все ж таки вони повністю залежали від національної столиці та федерального центру? Ці питання будуть ключовими у презентації дослідника і ми оглянемо як розвивалися ці стосунки від консолідації медіа наприкінці 1950х та 1960х до концентрації у 1970х та 1980х. Головним сюжетом цієї історії є спроба відійти від національного наративу протистояння імперського центру та національної периферії, де колонізовані виступають у ролі пасивних отримувачів завдань із центру, та спробувати надати агентності регіональним акторам у структурі радянських медіа. Аргументом дослідника є те, що саме діалектика взаємних стосунків регіону, національного центру та Москви стимулювала як інновації так і регресії на місцях, формуючи не лише масову радянізацію української культури але також і її націоналізацію.

Семінар організований спільно з Відділом соціальної антропології Інституту народознавства Національної академії наук України.