Міста Бога: як Європа ХІХ століття знайомилася з греко-католицизмом

Становище Греко-Католицької Церкви на межі двох конфесій і двох імперій передбачало, що багатьом різним індивідуумам та інституціям по всій Європі залежало на цій Церкві та її долі. Утім, хоча ці "аутсайдери" часто і надавали підтримку Церкві, історики зосереджують свою увагу на внутрішньому розвитку Церкви, її стосунку до національної ідентичності та політичної діяльності кліру. Фокусуючись на "аутсайдерах", можна чіткіше простежити місце Церкви у релігійно-суспільному ландшафті Європи ХІХ ст.

Презентація Кетрін Л. Янґер висвітлювала три особливі спроби нав’язати контакт із широкою європейською спільнотою, що водночас формувала Греко-Католицьку Церкву і збуджувала ширше зацікавлення Церквою в Європі. Кожна із цих спроб пов’язана із містом, у якому вона виникала – Відень, Рим, Париж. У Відні капелан російського посольства о. М.Ф. Раєвський зібрав гурток греко-католицьких семінаристів, у Римі спеціаліст із німецького канонічного права о. Августин Тайнер виступав посередником між греко-католицькою ієрархією та Ватиканом, а в Парижі о. Іполит (Володимир) Терлецький, який був польським революціонером, а став греко-католицьким священиком, очолив Орієнтальне товариство об’єднання всіх християн на Сході.

Завдяки цим трьом випадкам ми можемо робити висновки про зовнішнє зацікавлення Греко-Католицькою Церквою: що приносили "аутсайдери" в Церкву; як вони собі її уявляли; і як їхні уявлення втілювалися?