Зустріч з Яніною Гешелес

Зустріч з Яніною Гешелес

facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon

1 серпня 2013

Центр міської історії, Львів

Відбулася зустріч з Яніною Гешелес, авторкою книжки "Очима 12-річної дівчинки", яка пережила Голокост у Львові.

У 1946 році щоденник Яніни Гешелес був опублікований в Польщі. Написаний польською мовою, він розповів історію нацистської окупації Львова, життя підлітка в Львівському гетто і втечу з Янівського концтабору. Через 65 років цей щоденник переклали і опублікували в Україні. Книжка "Очима 12-річної дівчинки" поповнила зростаючий список спогадів та мемуарів, які останніми роками перекладаються українською мовою і вносять багато нового до розуміння того, як радикально Друга світова війна і Голокост змінили Львів, Україну і всю Центрально-Східну Європу.

Яніна Гешелес 

походить з родини польських євреїв. Її батько, Генрик Гешелес, у 1920-их роках був редактором львівської польськомовної сіоністської газети “Хвиля” (“Chwila”). Це було одне з основних періодичних видань довоєнного Львова. Редакція газети містилася на сучасній вулиці Підвальній, у будинку, де тепер діє видавництво “Каменяр”. Яніна Гешелес пережила війну завдяки підпільній організації Рада допомоги євреям “Жегота” (“Żegota”), яка допомогла їй у 1943 році втекти з Янівського табору до Кракова. Після війни Яніна Гешелес виїхала до Ізраїлю, стала хіміком, працювала науковцем в інститутах Ізраїлю та Німеччини. На пенсії повернулася до писання. Видала книгу “Біла Ружа” про студентів й інтелектуалів до і після приходу Гітлера до влади.

Вперше Яніна Гешелес приїхала до Львова на презентацію українського видання щоденника у 2011 році. Це її другий візит. Під час цієї зустрічі мали можливість поговорити з Яніною Гешелес не лише про важкий досвід дівчини-підлітка, яка пережила жахіття війни і Голокост, а також про її дитинство в довоєнному Львові, життя після війни в Польщі та Ізраїлі, досвіди і переживання, пов’язані з приїздами до Львова.

З епілогу до українського видання книжки:

"... Після появи перекладу моїх спогадів українською я повертаюся в уяві до міста мого дитинства. У цьому місті я пізнала пахощі квітів і щебетання птахів, рвала маргаритки на травниках Високого Замку і збирала каштани на Гетьманських Валах, простувала алеями цвітучих черешень. Ті дитинні миті освоєння з життям не забуваються. Пізніші ж переживання, описані в спогадах, я намагалася стерти з пам’яті, ... щоб жити нормальним життям, як більшість моїх ровесниць у школі, ВУЗі чи на робочому місці.

Тепер, коли мені минає восьмий десяток, доживає віку покоління Другої світової війни. Я повертаюся в уяві до Львова, ... повертаюся, розуміючи, що мій Львів – повсюди, що він у серці кожного вигнанця з рідного села чи міста, і кожної людини, якій лихоліття відібрало батьків і родичів".