Тіло та турбота в умовах воєнного лихоліття. Соціально-історична перспектива Східно-Центральної та Східно-Південної Європи у XX-XXI століттях

12-14.11.2025

CEFRES, Прага

Традиційно війну сприймають як виняткове явище, що шокує своєю жорстокістю та незбагненністю. Втім, підхід, який розглядає війну крізь призму повсякденності та соціально-історичного аналізу, відкриває нові можливості для осмислення функціонування суспільств у періоди насильства, стійкості соціальних зв'язків і механізмів турботи про постраждале населення. Такий погляд дозволяє глибше зрозуміти долю тих, хто зазнав фізичних і психічних травм: поранених, виснажених, переміщених осіб, людей з інвалідністю. Взаємозв'язок між війнами, їхніми тілесними й ментальними наслідками та системами турботи широко досліджували в контексті історії медицини, соціальної політики, ветеранства й інвалідності. Проте ці студії здебільшого зосереджені на Західній Європі та Північній Америці. Дослідники наголошують на незмінній увазі медичних працівників, благодійних і волонтерських організацій до поранених і скалічених – від часів Першої світової війни й до сучасних міжнародних військових операцій в Іраку та Афганістані. Турбота проявляється у широкому спектрі дій: від підготовки солдатів і цивільних, розгортання (пара)медичної логістики та екстреної допомоги поблизу фронту – до забезпечення медикаментами, розвитку стаціонарного лікування й упровадження нових методів реабілітації.

Попри це, дослідження турботи про тіла, що зазнали насильства у воєнний час, у Центрально-Східній та Південно-Східній Європі досі залишаються обмеженими. Наявні студії вказують на системні труднощі у розбудові ефективної медичної інфраструктури через масовий характер тілесних і психічних травм, зокрема на Східному фронті. Також простежується давня тенденція соціального нехтування недієздатними ветеранами та цивільними, які часто маргіналізуються в системах соціального захисту, отримують неякісні протезні послуги чи навіть змушені жебракувати на вулиці – як це відбувалося за часів Радянського Союзу. Таким чином, реакція суспільств цього регіону на поствоєнні травми суттєво відрізнялася від підходів, прийнятих у західних країнах.

Мета конференції — заповнити цю наукову прогалину, дослідити зв'язок між війною, постраждалими та механізмами турботи в суспільствах Центрально-Східної та Південно-Східної Європи у XX–XXI століттях. Історично ці регіони пережили жорстокі війни, розпад імперій, зміну політичних режимів і перекроювання кордонів. Вони стали просторами інтенсивної циркуляції ідей, моделей і практик, що робить їх унікальними лабораторіями соціальних інновацій у сфері допомоги постраждалим. У центрі уваги конференції — багаторівневий аналіз (громадський, асоціативний, муніципальний, державний, міжнародний) організацій, які займалися питаннями догляду в умовах війни. Також конференція сприятиме міждисциплінарному діалогу між істориками, соціологами та іншими науковцями, залучаючи різні дослідницькі підходи — "згори вниз" і "знизу вгору", а також мультискалярний аналіз.

Ми розглядаємо турботу в широкому сенсі — як лікування, спрямоване на одужання (curative treatment), і, відповідно, як систему організованого надання медичної допомоги (healthcare). Водночас це також соціальні відносини, ставлення, політики та практики допомоги іншим, що реалізуються в різних контекстах — від благодійності та добровільної підтримки до сімейного догляду й оплачуваної праці. На рівні соціальної допомоги (welfare) турбота ґрунтується на втручанні державних інституцій, громад і приватних ініціатив у підтримку людей, яких вважають вразливими. У контексті збройних конфліктів турбота набуває додаткового виміру, зокрема через значну мілітаризацію її учасників — як пацієнтів, так і надавачів допомоги. Війна змінює уявлення про догляд і підтримку, змушуючи переосмислювати права, очікування та практики, пов'язані з наданням медичної й соціальної допомоги.

Конференція охопить збройні конфлікти у Східно-Центральній та Східно-Південній Європі — від Балканських війн початку XX століття до сучасної російсько-української війни. Особливу увагу буде приділено світовим війнам, війнам за незалежність та громадянським конфліктам. Одним із ключових завдань є порівняльний аналіз регіональних відмінностей між зонами насильства й турботи, дослідження локальних громадських структур, а також вивчення транснаціональної взаємодії між акторами та організаціями, що працювали у сфері медичної та соціальної допомоги. Окрім того, дискусія включатиме рефлексію над змінами у веденні війни, принципах гуманітарної допомоги та правових конвенціях XX–XXI століть, а також аналіз наявних джерел — архівних матеріалів, інтерв'ю та результатів польових досліджень.

Серед запропонованих тем для обговорення:

Тілесне та психічне здоров'я. Які основні наслідки військових стратегій (бомбардувань, блокад, окупації), технологій (обладнання, транспорту, житла), зброї та боєприпасів, а також засобів захисту (бронежилетів, касок, масок) для фізичного й психічного стану людини? Як лікують поранення, каліцтва, хронічні захворювання та інвалідність, спричинені війною? Яку соціальну підтримку отримують постраждалі як у воєнний, так і в післявоєнний період? Як оцінюють і лікують психологічні травми та психічні розлади, які раніше маргіналізувалися, але нині статистично домінують серед воєнних наслідків? Які зв'язки можна простежити між розвитком військових технологій і характером отриманих травм — від масових обстрілів Першої світової війни до широкого застосування безпілотників і ракет у російсько-українській війні? Які довгострокові наслідки воєнного насильства для фізичного та психічного здоров'я? Як вони впливають на індивідуальні та колективні траєкторії тих, кого це стосується? І, нарешті, як суспільство поводиться з тілами загиблих?

Гігієна, харчування, епідемії. Війна створює вкрай нестабільні умови життя, погіршуючи здоров'я як військових, так і цивільного населення, та сприяє поширенню захворювань, пов'язаних із браком чистої води, неналежною санітарією й гігієною. Які політичні, військові, наукові, медичні та промислові рішення ухвалюють у відповідь на епідемічні спалахи та санітарну вразливість? Яку роль у санітарній політиці відіграють технологічні інновації, спеціалізовані медико-санітарні програми та освітні ініціативи?

Заклади охорони здоров'я та їхні працівники. Як війна впливає на медичні заклади та фахівців як військової, так і цивільної медицини? Як інституції та медичний персонал реагують на виклики воєнного часу: масові надходження поранених і тяжкохворих, спалахи епідемій, загрози для найбільш вразливих груп (дітей, людей похилого віку, осіб з інвалідністю)? Як вони справляються з нестачею медикаментів, спеціалізованого обладнання та лікарень? Як війна змінює географію, мережі та стандарти надання медичної допомоги, а також професійні навички й практики медичних працівників? Які терапевтичні, хірургічні та протезні інновації вона стимулює? Як трансформує (пара)медичну освіту, переосмислюючи межі професіоналізму та роль волонтерства? Нарешті, як воєнні руйнування й санітарні кризи формують майбутнє відновлення медичних закладів і стандартів охорони здоров'я в післявоєнний період?

Надання допомоги, режими та інфраструктура. Надзвичайні обставини війни, зокрема масові втрати та необхідність якнайшвидшого повернення поранених і хворих до бою, визначають систему медичної допомоги, впроваджуючи такі практики, як сортування пацієнтів. Як наслідок, війна докорінно змінює пріоритети, ієрархію та критерії вразливості у сфері медичного забезпечення. Кого слід рятувати насамперед — солдатів чи цивільне населення? Які категорії (діти, жінки, люди похилого віку, цивільні особи з інвалідністю, переміщені особи, ветерани) вважаються найбільш уразливими та заслуговують на пріоритетну допомогу? Як стать, етнічна приналежність, вік, характер поранення чи інвалідності, а також статус (цивільний чи військовий, національний чи союзницький, ворожий чи нейтральний) впливають на доступ до медичних послуг, визначаючи, хто отримає допомогу, а хто залишиться поза системою? Які форми медичної нерівності та дискримінації породжує така зміна пріоритетів? Війна також радикально змінює механізми надання допомоги та розподіл відповідальності. Як перерозподіляються обов'язки з догляду між державою, громадянським суспільством (волонтерами, релігійними організаціями, приватними благодійниками), міжнародними гуманітарними структурами, професійними та непрофесійними медиками, членами родин, чоловіками й жінками під час війни та в післявоєнний період? Нарешті, як медична інфраструктура справляється з руйнуваннями, логістичними проблемами, дефіцитом медикаментів, обладнання та персоналу, а також із віддаленістю пацієнтів від медичних закладів? Як відбувається її реорганізація після війни?

Матеріальна культура догляду. Особливий інтерес для нас становлять матеріальні об'єкти, пов'язані з наданням допомоги, як-от ліки, протези та (пара)медичне обладнання. Яка динаміка виробництва, використання, споживання та розвитку цих об'єктів під час воєн XX–XXI століть і в післявоєнний період? Які моделі поведінки, професійні навички, норми, мережі солідарності, а також спільноти практиків і пацієнтів вони сформували? Як ринки та громадські актори регулюють розподіл і доступ до медичних і соціальних артефактів під час війни або після завершення конфліктів? Як доступність медичних і соціальних товарів впливає на географію надання допомоги в умовах війни, визначаючи простори відносного достатку та території крайнього дефіциту?

Змішана економіка добробуту. Війни, хоча й мають руйнівні наслідки, водночас змінюють систему соціальної та медичної допомоги. Вони множать потреби у підтримці та формують уявні категорії вразливих груп — дітей, вдів, переміщених осіб, хворих, поранених, людей з інвалідністю — що веде до створення нових структур соціального забезпечення. Ці структури функціонують на основі національних та міжнародних принципів, а також через професійні, гендерні та релігійні форми солідарності, які вносять свій вклад «знизу» у тканину добробуту. Як формується турбота про вразливі верстви населення «знизу» і «зверху», на перехресті громадської активності та державної політики? Хто є головними акторами солідарності у змішаній економіці добробуту воєнного часу? Які ролі та функції виконують мінливі центральні держави, муніципалітети, приватна благодійність, асоціації, сім'ї, сімейні мережі, парафії, профспілки, релігійні об'єднання, райони тощо? Як соціальні інновації у сфері допомоги та солідарності, що виникають під час війни, реінвестуються та привласнюються після її завершення?

Циркуляції. Ми також зацікавлені в аналізі зв'язку між війною, тілом і доглядом через призму циркуляції норм, моделей, знань та людей між Центрально-Східною, Східно-Південною та Західною Європою, Північною Америкою, а також імперськими та колоніальними територіями. Важливим є вивчення циркуляцій у межах різних ареалів (локальних, регіональних, національних, транснаціональних) і між різними акторами (державами, організаціями громадянського суспільства, медичними фахівцями тощо). Хто і що циркулює? Які основні напрямки та маршрути цієї циркуляції? Як ці знання, норми та моделі привласнюються на місцевому рівні? Яким є вплив міграції працівників сфери догляду, зокрема жінок, спричиненої війною? Як «відтік турботи» позначається на країнах походження працівників-мігрантів та на приймаючих суспільствах? Як змінюються сфери впливу та втручання в політику догляду з часом?

Агентність і права осіб, яким надається догляд. Тема агентность осіб, яким надається догляд, а також їхньої участі у діях, спрямованих на покращення їхнього стану та вплив на соціальні вибори, має бути також інтегрована в обговорення. Незважаючи на свою ситуативну чи постійну вразливість, пацієнти або реципієнти можуть чинити опір погіршенню аспектів сфери догляду, наполягати на виборі лікування, критикувати режими, політику та певні практики догляду, а також колективно мобілізуватися для відстоювання своїх прав. Як і в якій формі — через лобіювання, волонтерство в мережах самодопомоги, інвестиції в роль досвідченого «брокера» в групах рівних чи соціальних мережах — люди, яким надається догляд, реалізують свою агентність? Як вони індивідуально та колективно захищають свої права? Які аргументи легітимації вони мобілізують і які вимоги висувають у своїх зверненнях до громадськості? Як вони ставляться до своєї тілесної жертви та реафірмують її? І, зрештою, якою мірою догляд викристалізовує опір контролю згори та боротьбу за автономію?

Ми запрошуємо до участі в конференції соціальних науковців, що бажають представити свої роботи (до 700 слів). Особливо вітаються доповіді молодих дослідників. Під час конференції відбудеться воркшоп, присвячений міждисциплінарному обговоренню джерел і методів – тож у заявках слід також звернути на це увагу.

Заявки приймаються до 5 травня 2025 року за адресою [email protected].

Робоча мова конференції – англійська. Заявки можна надсилати більшістю європейських мов, включно із українською. Вільне володіння англійською мовою не є обов'язковим для участі, хоча її розуміння вітається. Організатори готові надати допомогу учасникам зі слабкими знаннями англійської мови, але сильними науковими пропозиціями.

Конференція відбудеться 12-14 листопада 2025 року в Празі. Організатори намагатимуться покрити всі витрати для учасників, що не мають інституційного фінансування. Витрати для всіх учасників з України (які наразі перебувають в Україні або є переселенцями) будуть повністю покриті.

Ця конференція є частиною заходів, що проводяться в межах проєкту "Війна і суспільство в Центральній та Східній Європі (XX-XXI століття)" Дослідницького альянсу (EURETES, EHESS-MESR), який об'єднує CERCEC-EHESS, Карлів університет у Празі та Львівський центр міської історії. Конференція відбувається за підтримки CEFRES, Французького Центру Досліджень в Гуманітарних і Соціальних науках у Празі (CNRS-MEAE).

Науковий комітет:

Томас Шопар (EHESS/CEFRES)
Лора Лі Даунз (Європейський університетський інститут)
Марк Едель (Мельбурнський університет)
Домініка Ґрузель (Європейський університетський інститут)
Ота Конрад (Інститут міжнародних досліджень, факультет соціальних наук, Карлів університет)
Валерія Корабльова, (Інститут міжнародних досліджень, факультет соціальних наук, Карлів університет/CEFRES)
Морґан Лаббе (EHESS)
Поль Ленорман (Університет Париж Х – Нантер/ISP)
Жан-Поль Ньюман (Мейнутський університет)
Сара Д. Філліпс (Університет Індіани)
Вацлав Шмідркал (Інститут міжнародних досліджень, факультет соціальних наук, Карлів університет)
Юлія Шукан (EHESS)
Ірина Склокіна (Центр міської історії, Львів)
Александр Сумпф (Страсбурзький університет)
Оксана Винник (Мейнутський університет)
Ганна Заремба-Косович (Інститут народознавства, Національна академія наук України)

Зображення

Верхнє: кухня для дітей на площі Теодора у Львові / між 1914 та 1915 рр. / Колекція Юрія Кармазіна / Міський медіаархів Центру міської історії