"Міські розповіді"

Це архів інтерв’ю та розмов, зібраних у рамках різних проектів, що були реалізовані у Центрі міської історії з 2008 року до сьогодні.

Вибрані інтерв'ю

Виставка Опанаса Заливахи

"... Я вирішив зробити у Львові виставку Опанаса Заливахи (…) Я запрошую туда телебачення. Приїжджають з телебачення, ну, й Панас, він ж такий симпатичний сивий чоловік, так чемно. З ним там хтось говорить: «О, Опанас Іванович, а ми от читали Вашу біографію, от Ви були там, вчились в Санкт-Петербурзі там з такими людьми там відомими, і так далі. А що Що Ви робили тоді-то?». А він каже: «Тоді я п’ять років був в Сибіру.» «А Ви що, – каже, – якась комсомольська путівка чи що?» Він каже: «Та ні, – каже, – я ж там в таборах сидів.» І все-одно пішов матеріал з ним на телебачення, просто вирізали цей кавальчик ..."

Студія при театрі Марії Заньковецької

"... Прихожу я в театр, и на меня так смотрят, а почему смотрят? – Я пришла в военной форме, в кирзовых сапогах, в пилоточке. И думают: «Чего она пришла в такой одежде?», а у меня ж то ничего нет. А Романицкий, народный артист СССР, он сидел как раз за столом, и говорит: «Ну, дитинко, зараз ми тебе одягнемо». И он позвал, там кому-то сказал, ну, какой-то, по-моему, или кто: «Покличте мені костюмершу», и он позвал. Эта костюмерша меня одела и туфельки тоже дала. ..."

Клуб творчої молоді

"... Потім у Львові виник Клуб творчої молоді. Це приїхав Танюк Лесь ставити “Так загинув Гуска”, ну, виставу йому заборонили вже на виході, але він створив цей Клуб творчої молоді, президентом якого був Михайло Косів, я був в президії цього клубу і нашим, значить, завданням таким було, ми робили такі культурницькі вечори. Ну, перший був звичайно присвячений Леніну, як “паровоз”, значить, а потім другий це вже була серйозна робота, Лесі Українки вечір. І от тоді, значить, я познайомився з Богданом Ступкою. ..."

Найважчий етап в роботі художника

"... І останній, я так виділяю, це найстрашніший для мене етап. Тут, я не знаю як інші театральні художники, я майже завжди на останній тиждень обов’язково запасаюсь якимось заспокійливим, це коли це все подається на сцену. Коли вся декорація, всі костюми має звестися до єдиного знаменника, і все має звестися, починаючи від того, що пази мають зайти в пази, а костюм має, ну скажімо, на нього не мають наступати, до того, що це все, крім того всього, воно ще має художньо прекрасно виглядати, це має бути прекрасний художній образ. ..."

Колядки в КГБ

"... Збиралися чоловік п’ятнадцять, там розписували ролі, такий псевдовертеп, дзвіночка було достатньо, щоб зрозуміти, що хлопці не просто так ходять по вулицях, а вони колядують. (…) Правда, один раз був такий казус, а люди страшно, людям це подобалося, бо от раптом, коли не можна, тут якісь наважилися прийти. І нас завжди поїли, ми виходили над ранням такі вже впиті. Раз по п’яні зайшли в КГБ колядувати. Це був просто, я думаю. Ми підійшли до КГБ і кажу: “Давайте їм заколядуємо”. Стали, відкрили двері, зайшли туди і нас охоронець викинув звідтам ..."

Принципи роботи з інтерв'ю

Ми дуже цінуємо досвід тих, хто погодився на розмову з нами, і хочемо зробити їхні голоси почутими. Однак ми також гарантуємо нашим оповідачам конфіденційність, і тому щоб отримати доступ до інтерв'ю, ми просимо вас ознайомитися з витягами з українського законодавства щодо персональних даних, етичними вимогами та заповнити документ, аналог інформованої згоди. Наперед дякуємо за розуміння та бажаємо приємного читання та прослуховування.