Львівське "Підзамче"



«Більшість так званої «кращої» львівської публіки не знайома з особливостями цього передмістя, розташованого відразу ж біля Середмістя, а настільки для нього чужого» – Адам Краєвський, „Львівські передмістя” (Adam Krajewski, Lwowskie przedmieścia), 1909 р.

Міські околиці на північ від мурів середньовічного міста практично упродовж усієї історії Львова вважали «особливими». Аж до кінця 18 століття, коли місто стало частиною Австрійської імперії територія між річкою Полтва та Високим Замком не підпорядковувалася місту. Тому, тут мешкали переважно ті, кому складно було поселитися в офіційних межах Львова. В основному це були бідні люди та ті, кого переслідували через релігійну відмінність – насамперед євреї.

Наприкінці 18 століття австрійська влада приєднала найближчі північні околиці до Львова, утворивши Жовківське передмістя. Однак, «приміський» характер дільниці зберігся. Зосередження тут дрібних торговців, ремісників та бідноти, а також присутність значної юдейської громади далі вирізняло це передмістя. Протягом 19 століття ця частина міста розбудовувалася, як й інші частини міста, але залишалася другорядною – за якістю будинків та санітарними умовами. В уяві багатьох львів'ян це й зараз – периферія міста.

Зміни, які принесла зі собою Друга світова війна для Львова та львів'ян, найрадикальніше та найтрагічніше проявилися на північних околицях міста. У 1941 році після захоплення міста німецькими військами саме на території Підзамче, Замарстинова та Клепарова було створено «дільницю для євреїв – Jüdische Wohnbezirke», знану як єврейське гетто.

Разом з Янівським концтабором, Лисиничами та Винниківським лісом гетто стало одним з основних місць Голокосту у Львові.

Повторно увійшовши до Львова після війни, радянська влада докладала зусиль, щоб змінити тут життєвий уклад і запровадити основні принципи радянської держави: встановлення однопартійної системи та запровадження комуністичної ідеології в усіх сферах життя, скасування приватної власності, підпорядкування індивідуального колективному та форсовану індустріалізацію. Такі зміни означали втрату життя та понівечені долі для сотень тисяч людей. Водночас ці радикальні зміни створювали нові можливості для соціального авансу – насамперед через освіту. Розбудова радянського Підзамче більше виявлялась у пріоритетному розвитку заводів та фабрик, але мало впливала на якість життя у дільниці. У країні, де було оголошено "перемогу робітничого класу" Підзамче залишалося другорядним і маргіналізованим районом у затінку не лише центральної частини міста, а й нових мікрорайонів.

Зображення зібрані в межах дослідницького проекту "Пошуки дому" у повоєнному Львові. Досвід Підзамче, 1944-1960".

Автор: Роман Лозинський.