Новини бібліотеки

Планувати соціалістичне місто
31 May 2020

Як з’явилося "соціалістичне місто"? Що вирізняло його серед інших міст? Як уявлялося його майбутнє? Які урбаністичні ідеї дискутувалися, конкурували і ставали основою для планування? Хто приймав рішення і хто згодом втілював їх у камені, цеглі та бетоні? У час, коли нам стало складно щось планувати, запрошуємо ознайомитися з книгами, що пропонують відповіді на ці запитання на трьох конкретних прикладах.

Хітер ДеХаан (Heather DeHaan) перенесе нас у Нижній Новгород, який 1932 року отримав ім’я Горький і повернувся до попередньої назви у 1991 році. Її дослідження знайомить з конкретними архітекторами – Алєксандром Іваніцьким та Ніколаєм Солофненком – які у різний час були відповідальні за розробку генеральних планів та містобудівної документації. Вони показані як складні постаті з власними цінностями та мотивами, які є водночас медіаторами ідеологічного дискурсу та автономними фігурами. Через аналіз індивідуальних стратегій Хітер ДеХаан пропонує низку театральних метафор, які дозволяють зрозуміти функціонування соціалістичного проекту. Скажімо, вона аналізує обговорення ескізів до генерального плану Горького як виставу, в якій ламається четверта стіна, тож аудиторія стає співтворцем дійства. Через таке залучення мешканці та мешканки міста "вчаться уявляти" соціалістичне місто.

Далі ми мандруємо за межі СРСР і потрапляємо у Белград, який є темою наукового пошуку для Брігітте Ле Норманд (Brigitte Le Normand). Через історію двох генеральних планів міста – з 1950 та 1972 років відповідно – авторка показує еволюцію як уяви про місто, так і підходів до планування його майбутнього. Якщо перший документ втілював принципи "Афінської Хартії" Ле Корбюзьє, серед яких особлива роль належала чіткому функціональному зонуванню, то другий враховував критику модерністських ідей, що лунала і в середовищі містопланувальників, і серед вчених з поля соціальних наук. План 1972 року також відображав загальні тенденції свого часу: децентралізація, залучення в обрахунки кібернетики та участь громадськості, хай навіть і на останньому етапі. Окремі розділи книги Брігітте Ле Норманд присвячені Новому Белграду, "столиці югославської модерності" й вернакулярним практикам житлового будівництва, яке здійснювали самі жителі і жительки власним ресурсом та безвідносно до містобудівних планів.

Після столиці вирушаємо у маленьке місто в Ростовській області – Білу Калитву, де проводив своє дослідження з політичної антропології Стівен Колієр (Stephen Collier). Автор показує, як формувалася уява про міське господарство та населення з його потребами і повсякденним життям на основі аналізу містобудівної документації, що мала на меті тотальне планування майбутнього. Він "розпаковує" поняття радянського соціального: для науковця це різні форми експертизи, цінності та нормативні орієнтації, інституціональні та матеріальні апарати, проекти трансформації у напрямку запланованого майбутнього та моделі регулювання. Його робота також ілюструє те, які спадки залишило по собі соціалістичне місто – від практик управління і прийняття рішень до матеріальних мереж – труб, дротів, кабелів – що зв’язували між собою людей, інституції та простори. Стівен Колієр пропонує нам дивитися на (пост)соціалістичне місто через інфраструктури, адже вони є чудовим прикладом модернізації та біополітики, що їх провадить держава чи інші дієвці.

Після завершення карантину чекаємо вас у нашій бібліотеці з понеділка по п'ятницю з 10:00 до 17:00.

Авторка огляду - Наталя Отріщенко