Юліан Стрийковський

Юліан Стрийковський. Narodowe Archiwum Cyfrowe

Польський письменник, журналіст (до 1946 року — Песах Старк)

Народився 27 квітня 1905 року в Стрию (тепер Львівської області). Навчався у Університеті Яна Казимира у Львові. Був учасником сіоністського руху, потім членом комуністичної партії Західної України, за що був арештований.

Із початком Другої світової війни переїхав до Львова із Варшави. Працював тут у редакції "Червоного штандару" ("Czerwony sztandar").

Помер 8 серпня 1996 року у Варшаві.


Jan Brzoza, Moje przygody literackie (Katowice, 1967), s. 88-89

Приїхали до Львова утікачі з цілої Польщі. З Познані, Варшави, Кракова. Деякі вже великі письменники, куди мені до них. Я познайомився з ними всіма дещо пізніше, коли було організовано Клуб письменників у Палаці Бєльських на вулиці Коперника. Виникли національні секції польських, українських, єврейських письменників. Було кілька німецьких письменників, один угорський, один француз. Так-то вихор війни загнав до Львова багатьох талановитих людей.

Великий графський палац заповнився, і відвідувало його понад двісті людей. Серед польських письменників можу назвати таких: Боя, Бруно Вінавера, Вацлава Грубінського, Владислава Бронєвського, Ванду Василевську, Єжи Путрамента, Влодзімєжа Слободніка, Вінценти Жимовського, Юліана Пшибося, Адама Важика, Мєчислава Яструна, Ялю Курека, Александра Вата, Анатоля Стерна, Анатоля Рудницького, Тадеуша Пейпера, Станіслава Василевського, Луціяна Шенвальда, Ельжбету Шемплінську, Станіслава Єжи Леца, Зузанну Ґінчанку, Йозефа Прутковського, Галіну Кошутську, Яна Котта, Яніну Бронєвську, Іґнаци Нарбута, Адама Полевку, Яна Сьпєвака, Анну Камєнську, Леона Пшемського, Войцеха Скузу, Еміля Дзєдзіца, Юліана Стрийковського, Леопольда Левіна і багатьох інших, котрих не запам’ятав. Із львівських письменників записалися до Клубу: Галина Гурська, Кароль Курилюк, Вільгельм Раорт, Мєчислав Френкель, Александр Дан, Леон Пастернак, Генрик Збєжховський, Францішек Гіль і я. З українських письменників: Петро Козланюк, Ярослав Галан, Степан Тудор, Михайло Рудницький, Ірина Вільде, Михайло Яцків, Іван Волощак, Петра Карманський, Іван Кондра. З єврейських: Ашендорф, Бомзе, Шудріх, Кацизне, Кеніґзберг (перекладач "Пана Тадеуша" на єврейську мову), Ґрін і інші. Головою Клубу був радянський письменник Петро Панч.

Aleksander Wat. Mój wiek: Pamiętnik mówiony (Warszawa 1990), s. 270
Дан, котрий мною зайнявся і обіцяв, що мене якось витягне, почав мене дуже переконувати, щоб я вступив до газети "Червони штандар" ("Czerwony Sztandar"), яка вже віддавна виходила, що то найбезпечніше для мене місце. Пастернак уже там був. Я досить довго вагався. […] Але думав,  що, може, мені щось вдасться зробити. Тимчасом виявилося, що це груба помилка. Отже я в тому редакційному колективі, є купа людей. Важик, котрий  тоді інакше називався і мав вищий ранг, ніж я, є Януш Ковалєвський (зараз на еміграції), є Стрийковський. […] Тимчасом я і Важик були міськими репортерами, протягом тих шести чи семи тижнів роботи там я зумів опублікувати три чи п'ять невеликих нотаток про зібрання на фабриках.
Aleksander Wat. Mój wiek: Pamiętnik mówiony (Warszawa 1990), s. 292
У редакції затяті комуністи боялися зі мною розмовляти, пам'ятаю навіть, що Стрийковський боявся зі мною розмовляти, якось ухилявся. У спілці я не був уже секретарем, і Панч ледве мене бачив. Я був упевнений, що мене арештують. Був упевнений, що Бронєвський теж піде. У Радянському Союзі це знаєш, бо робиться навколо людини пустка.