Вул. Старознесенська - парк “Знесіння”

Знесінська гряда і масив ландшафтного парку «Знесіння», вид з Замкової гори.
Автор фото – Ігор Жук (2003).
Парк «Знесіння» та його головна алея.
Автор фото – Ігор Жук (2012).
Парк «Знесіння», спуск північним схилом гряди.
Автор фото – Ігор Жук (2012).
Парк «Знесіння», пагорби історичного Кайзервальду.
Автор фото – Ігор Жук (2012).
Парк «Знесіння», оглядовий майданчик і панорама північного району Львова.
Автор фото – Ігор Жук (2012).
Парк «Знесіння», оглядовий майданчик. З західного боку на дальньому плані – Замкова гора з телевізійною вежею.
Автор фото – Ігор Жук (2012).

ID: 2006

Опис

Парк “Знесіння” – регіональний ландшафтний парк, масив якого розташовується у північно-східній частині Львова. Створений у 1993 р. задля збереження унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння та прилеглої зони, включно з територіями давніх передміських поселень – Знесіння і Кривчиці. Ландшафт парку насичений пам'ятками природи, архітектури, археології.
З кінця ХVІІІ ст. терени майбутнього парку “Знесіння”, відомі як “Лоншанівка”, або “Кайзервальд”, стають популярним місцем прогулянок та відпочинку. У 1971 р. тут відкрито скансен, який отримав назву “Шевченківський гай”.

Історія

Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” створено наприкінці ХХ ст., однак його пам’ятки мають дуже давню історію. Зокрема, археологічні дослідження, проведені на Знесінській гряді, виявили залишки слов’янського городища. У районі Кривчиць обстежено культурні шари, датовані Х – ХV ст. Висловлювалось припущення, що давній Львів постав саме на території історичного Знесіння.

За словами Францішка Яворського (Jaworski), раніше тут розташовувались “скромний лісок й Алембеківська пасіка, а пізніше володіння Лоншанів” (Jaworski, 1911, 332). Автор мав на увазі міщанські родини Алембеків (Alembek) та Лоншанів (Lonszan, Longchamps), які були власниками терену. Від імені Лоншанів виводиться місцевий топонім “Лоншанівка”.

За переказом, у 1780 p. це місце відвідав імператор Йосиф II і з захопленням відізвався про його красу. Від того часу Лоншанівку стали також називати “Кайзервальдом” (“цісарським лісом”). Завдяки красі околишніх гаїв, з кінця ХVІІІ ст. терени майбутнього парку стають популярним місцем відпочинкових прогулянок.

За Іваном Крип’якевичем, узгір’я Знесіння “звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів (Longchamps). У 1780 р. оглядав це місце цісар Йосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали називати “цісарським лісом” – Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще останок гарного лісу, – вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи” (Крип’якевич, 1991, 92).

Значення парково-рекреаційної зони Лоншанівка/Кайзервальд зберігає упродовж двох наступних століть. На жаль, її мальовнича місцевість відчутно постраждала від розробок кар’єрів, де добували камінь та пісок. Зокрема, це стосується т. зв. Піскової гори, яка була фактично знищена промисловими розробками. Сусідній горі Лева вдалося уникнути подібної участі завдяки протестам історика Ісидора Шараневича (Szaraniewicz) (Крип’якевич, 1991, 91).

Із середини ХІХ ст. у сусідстві з Кайзервальдом на півночі розбудовується станція “Підзамче”. На північному заході споруджено винокурню, скляну гуту, бровар та водолікувальний заклад Кісєльків (Kisielka). У 1930 р. приміська “ґміна” Старе Знесіння стає частиною «великого» Львова.

Давній лісовий масив на пагорбах зазнав найбільших втрат за часів війни, коли його вирубали на дрова. Ерозія ґрунтів, спричинена вирубками дерев, спонукала міську владу до заходів з повторного озеленення голих схилів Кайзервальду. Нові деревця з’явилися тут у 1951 р. (Посацький, 2008, 603–604). Таким чином, було закладено базу формування в подальшому ландшафтного парку “Знесіння” та, в межах його території, музею народної дерев’яної архітектури, названого “Шевченківським гаєм”.

Першим об’єктом скансена на Кайзервальді стала церква св. Миколая, перевезена з ініціативи історика мистецтва Михайла Драгана у 1930 р. до Львова з села Кривки, за кошти митрополита Андрея Шептицького. Згодом сюди ж перевезено й інші пам’ятки традиційної дерев’яної архітектури. Скансен відкрито у 1971 р.

Офіційно регіональний ландшафтний парк “Знесіння” був створений у 1993 р. Його оголошено об'єктом природно-заповідного фонду України. Проте сучасний екологічний стан парку, незважаючи на зусилля його працівників та громадських активістів, й далі викликає занепокоєння.

Архітектура

Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” займає значну частину території північно-східної частини Львова.

Його межу на півночі фіксує залізнична колія, прокладена на схід від станції Підзамче, яка відділяє парк від району Нового Знесіння. На заході межі парку окреслюють вулиці Кривоноса й Опришківська; на сході – Богданівська; на півдні – Мучна, Піскова, Лисенка.

Охоронна зона парку має ширші межі. Абрис її території: з півночі вул. Хмельницького, зі сходу – Глинянський тракт, з півдня – Личаківська, з заходу – Винниченка. Територія парку та прилеглої охоронної зони включає історичні терени приміських сіл Знесіння та Кривчиці.

Рельєф парку формує пасмо височин, основну ланку якого становлять Знесінські пагорби – узгір’я історичного Кайзервальду. Найвища точка тут – 377 м над рівнем моря. Гребенем гряди прокладена головна алея, яка ділить парк на північну та південну частини. Під північними схилами трактом йде забудова Старого Знесіння, “хребет” якої становить вулиця Старознесенська, що проходить через лісопарковий масив з заходу на схід, паралельно залізниці.

У межах охоронної зони розташовуються декілька пагорбів: на захід від гряди – гора Лева (388 м над рівнем моря); південніше, з боку вул. Лисенка – гора Стефана над парком стрільниці та Змієва (Вовча) гора над будівлею обласної дитячої лікарні. На північний захід від Знесінської гряди знаходяться гори Баба (Рід) та Хом (Хомець). Гряда та згадані пагорби формують північно-західний край Подільської височини.

У парку протікають потічки Глибокий, Кривчицький та Хомець, які є притоками ріки Полтви.

У межах охоронної зони Знесіння зосереджується велике розмаїття архітектурних об’єктів: бачимо тут церкви, промислові й інженерні будівлі, цвинтарі, спортивні об'єкти, суцільну міську забудову і малоповерхову приміського типу з садами, а також пам’ятки традиційного дерев’яного будівництва та майданчики археологічних розкопок. Комплекс цих різнорідних пам’яток перемежовується зеленими масивами парку.

До архітектурних об’єктів паркової зони належать також колишній костел св. Войцеха середини ХVІІ ст. (теперішня церква св. Йосафата і всіх українських мучеників УГКЦ), розташований під горою Лева, та церква Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). По сусідству знаходиться історичне кладовище – цвинтар Старого Знесіння. У північно-західній частині, з боку станції “Підзамче”, з парком межують промислові підприємства – фармацевтична фабрика, лікеро-горілчаний завод, склозавод. З південного боку – в районі вул. Лисенка – акцентом архітектурної панорами є колишній костел Серця Ісусового (церква св. Йоана Золотоустого) другої половини ХІХ ст.

У центрі парку “Знесіння” розташовується музей народної архітектури і побуту “Шевченківський гай”. На території парку, у західній частині, облаштовані траси лижних спусків.

За словами Івана Крип’якевича, “Кайзервальд простягається в напрямі до Знесіння та Кривчиць і опадає вниз стрімкими ярами, по яких весною біжать потічки. Яри місцями поросли корчами, місцями штучно заліснені; над ними в’ється дорога з кам’яними містками. Весною, як земля вкриється білим квітом, Кайзервальд має багато краси й принади» (Крип’якевич, 1991, 92–93).

У межах парку та охоронної зони можна побачити різноманітні ландшафти, як природні, так і штучні. Тут є лісисті пагорби з мережею стежок і галявин, яри і тераси, долини з озерами та малими потоками. Біля західного краю паркової території розміщено оглядові майданчики, звідки відкриваються панорами Високого замку і північної частини Львова (Посацький, 2008, 603–604).

Після того, як старий буковий ліс Знесіння був вирубаний на дрова, великі площі були повторно засаджені деревами, які легко приймаються і швидко ростуть – тополею, акацією, кленом, червоним дубом, сосною та ін. Є ділянки, вкриті унікальною реліктовою лісовою та степовою флорою (Посацький, 2008, 603–604).

На оголених схилах знесінських пагорбів можна побачити скам’янілі залишки дерев та морські мушлі – слід давніх геологічних епох.

Площа парку становить 312 га, з охоронною зоною – 785,7 га. Територія скансена охоплює близько 84 га.

Персоналії

Алембеки (Alembek), міщанська родина, власники маєтку.

Драган Михайло – історик мистецтва.

Йосиф II (Joseph II) – імператор з династії Габсбурґів.

Кісєльки (Kisielka) – міщанська родина, власники лікувального закладу.

Крип’якевич Іван – історик.

Лоншани (Lonszan, Longchamps) – міщанська родина, власники маєтку.

Шараневич Ісидор (Izydor Szaraniewicz) – історик.

Шептицький Андрей – греко-католицький митрополит.

Яворський Францішек (Franciszek Jaworski) – історик.

Джерела

Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).

Посацький Б. Архітектура тоталітаризму (1940-1956) // Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 578–605.

Jaworski F. Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).

 

Автор запису: Ігор Жук, 2012 р.

Літературна редакція - Ольги Михайлович