Рондо

12 березня 2020 р. вібдулось відкриття виставки в оновленому Rondo Cafe, де представлена графіка Марії Пляцко та Олександри Сиси.

"Вулицю цілковито нову... урозмаїтили малим, але дуже гармонійним сквером, по-львівськи "рондо"...газон зелені, замість бруку, дає самій вулиці і будинкам, що стоять обіч, певний видих, полегшення, розриває монотонію прямої лінії," — прокоментував 1908 року дизайн вулиці Адама Асника (сучасна Богомольця) архітектор Францішек Мончинський. У своїй статті Najnowszy Lwów до краківського часопису Architekt він проаналізував архітектуру, яка з'явилася у Львові за кілька останніх на той час років.

Проте рондо не було львівським винаходом. Це слово, з французької "круглий", прийшло спершу до італійської, а потім і до інших мов, зокрема польської, де й нині означає клумбу з об'їздом по периметру.

Рондо на Богомольця порівнюють із парадними подвір'ями палаців — cour-d'honneur-ами возвеличуючи красу сецесійного архітектурного ансамблю, що його оточує. Для свого часу це, однак, сміливий експеримент, що міг так ніколи й не з'явитися: чинні від 1885 року будівельні норми чітко забороняли відхилення від шаблонів — тільки пряма вулиця і жодних скверів. Архітекторові Іванові Левинському разом з юристами і власницею ділянки доводилося наполегливо відстоювати ідею рондо у міській раді. Проєкт, як вони вважали, кращий зі "санітарних, естетичних та практичних" міркувань, аніж те, чого вимагали приписи. Адже дозволить більшій кількості квартир отримати сонячне світло, а скісна вулиця утворить красивіші перспективи. Між 1904 і 1908 вулиця була збудована.

Реалізований проєкт свідчить про віру його творців у зцілювальні властивості краси та здатність архітектури її передавати. Відчуття затишку, який асоціюють з вітальнею, намагалися перенести у простір міста за допомогою камерних площ і скверів. З'являлось розуміння, що для комфорту людини важливо поєднувати внутрішнє планування приміщень і просторів з природою довкола. Це мало б допомагати мешканцям долати відчуття порожнечі та аґорафобії, спровоковані метушнею і шумом тогочасних міст. Саме для цього було задумане рондо, де мешканці вулиці могли б проводити час, споглядати фасади, "обплетені" кам'яними й металевими рослинами, та відчувати цілісність природи й архітектури.

Стирання меж і, зрештою, переплетення природи та архітектури посеред міста стало лейтмотивом виставки. Оптикою художниць — Марії Пляцко та Олександри Сиси — вдивляємось у деталі й сюжети, можливо, раніше непомітні, на фасадах будівель довкола рондо на вулиці Богомольця. Звивисті кам'яні та металеві рослини, маскарони, майоліка, рондо на "рівні очей" і з висоти пташиного польоту візуалізуються графічно та промовляють в естетиці тогочасних сецесійних журналів.

Над виставкою працювали:

Марія Пляцко та Олександра Сиса, художниці

Вікторія Панас, координаторка виставки

Ольга Заречнюк, науковий супровід, авторка тексту

Олександр Маханець, Софія Дяк, Гаральд Біндер, Раєн Волф, консультування